10 клас

26 травня 2020р.

Пригадайте прочитані твори та виконайте цікаві завдання.

Відскануйте QR-код, виконайте усно завддання

12 травня 2020р.

Ніл Річард Гейман. « Кораліна».

Ніл Річард Ґейман народився в місті Портчестер у Великій Британії в 1960 році.

Його батько був бізнесменом, мати працювала фармацевтом.

Після закінчення школи в 1977 році Ґейман захопився журналістикою.

Творчу діяльність Ґейман почав у 1983 році, захопився коміксами і за два десятиліття

став лідером у цьому жанрі, завоювавши численні престижні премії — не лише англійські

та американські, а й ще восьми країн.

Серія графічних романів Ніла Ґеймана «Сендмен» установила нові стандарти для

дорослої та ліричної фантастики в галузі коміксів. У ній майстерно поєднуються сучасна

й давня міфології, вплітається сучасна література, історична драма та легенди.

Одну з найвідоміших серій Ґеймана — про Пісочну людину — газета «The Los Angeles Times» 

назвала «найкращим сучасним коміксом у світі»).

Фантастику Ґейман почав писати наприкінці 1980-х, дебютувавши оповіданням

«У пошуках дівчини» (1985). Відтоді він опублікував близько двох сотень оповідань,

найкращі з яких увійшли до збірки «Ангели і відвідування» (1994), «Дим і дзеркала»

(1998) тощо. Оповідання «Кораліна» (2002) дістало премію Британської асоціації фантастики.

Серед фантастичних романів Ґеймана відзначають «Добрі ознаки» (1990,

у співавторстві з Террі Пратчеттом), «Зоряний пил» (1997), «Американські боги» (2000).

Крім того, Ґейман написав сценарій одного з епізодів популярного телесеріалу «Вавилон-5»,

довідковий том «Без паніки, офіційний довідник по Путівнику для мандрівників Галактикою

автостопом» до популярної серії Дугласа Адамса і низку книг для дітей.

Ще він захоплюється музикою та пише тексти пісень для англійських і американських гуртів.

Ґейман у 1992 році переїхав із Великої Британії до Сполучених Штатів, тому його називають

не тільки англійським, а й американським письменником.

Інформаційне грона про письменника.

Словникова робота

Графічний роман, графічна новела — різновид коміксу, у якому сюжет представлено через малюнки, а не текст.

Види графічних романів: німі комікси — сюжет передається лише графічно й не

передбачає словесного супроводу; фотокомікси — сюжет передається за допомогою фото.

Персонажами таких творів можуть бути відомі актори, іграшки або меми.

Зйомка фотокоміксу лягла в основу сюжету першої повнометражної картини Федеріко Фелліні «Білий Шейх».

Комікс — серія зображень, у якій розповідається якась історія; тісно пов'язаний із

кіно та мультиплікацією.

Творча історія повісті « Кораліна».

В одному із своїх інтерв’ю Н.Гейман розповів, як виник задум повісті «Кораліна».А « Кораліну» я написав тому, що ще дитиною задумувався над тим, що буде, якщо, скажімо, одного разу я прийду додому, а мої батьки взяли і переїхали, зовсім мені нічого не сказавши. Таке цілком могло статися. Люди вони заклопотані. Якось одного вечора вони забули забрати мене зі школи і приїхали тільки після того,як біля десятої вечора їм звідти подзвонили і запитали, що зі мною робити. А ще якось одного разу батьки завезли мене до

 школи, не звернувши уваги, що вже розпочались канікули. Так що переїзд без попередження – це справа хоч і малоймовірна, проте цілком можлива. А якби батьки переїхали, а замість них в’їхали інші люди, які зовні були б абсолютно схожі  на моїх батьків? Щоб я тоді робив? І що, цікаво, насправді приховано за таємничими дверима у вітальні, за якими, якщо їх відкрити, побачиш цегляну стіну?»

Дитячі страхи, залишитися наодинці із цілим світом, бурхлива уява та бажання пізнати захоплюючі таємниці, спонукали Ніла Геймана до написання захоплюючої історії про пригоди дівчинки Кораліни в « іншому світі».

Це одна з перших казок, написана Нілом  для дітей, де інтрига ґрунтується на принципі непізнаваності справжньої сутності речей, що вислизають від розуму.

« Кораліна» зайняла почесне місце у сучасному мистецькому просторі, отримавши високі нагороди. 

Персонажі повісті.

Кораліна Джонс — юна дослідниця, яка любить ходити на розвідки.Допитлива,

 кмітлива, спритна та смілива дівчинка. Її дратує дощова погода, схибнуті дорослі

 (вони всі здаються такими), а також те, через юний вік її не сприймають серйозно

 і весь час перекручують її ім'я. Кораліну часто називають замалою для свого віку,

 однак вона нікого не боїться і любить пригоди.

Місіс Джонс — мама Кораліни. Здебільшого вона надзвичайно зайнята людина,

тому часто буває неуважною до своєї дочки, але вона любить Кораліну та турбується

 про неї.Вона добра й завжди готова допомогти, хоча Кораліна вважає її радше нудною.

 В екранізації її звати Мел.

Містер Джонс — тато Кораліни. Працює вдома за комп'ютером.

Любить куховарити за різними рецептами,що не до вподоби Кораліні.

 Він також надто зайнятий, аби достатньо часу приділяти своїй дочці.

У фільмі його звати Чарлі.

Мурлика — чорний кіт, який виконує функцію наставника Кораліни та

допомагає їй у складних ситуаціях.Він не має імені, позаяк вважає,

 що котам вони не потрібні. Також не має двійника в іншому світі,оскільки,

 на відміну від інших істот, «коти не роздвоюються». Мурлика вільно

пересувається з одного світу до іншого, хоча може розмовляти тільки в «іншому» світі,

 що створений каргою.Подружившись із Кораліною, він допомагає дівчинці втекти

від іншої матері.

Інша мама — відьма, яка сформувала інший світ, «пародіюючи справжніх людей

 ісправжні речі по той бік коридору» Спочатку вона була схожа на справжню матір

 Кораліни з чорними ґудзиками замість очей, але згодом дівчинка починає помічати,

 що«інша мати була просто велетка: головою майже впиралася в стелю кімнати!

І така бліда — кольору павучого живота. Коси їй звивалися, обкручувалися навколо

голови,а зуби були мов гострі ножі». Викрадає душі дітей.

Інший тато — істота з чорними ґудзиками замість очей, аналог справжнього тата,

 створений іншою мамою,аби переконати Кораліну, що інший світ є її справжньою

 домівкою. Він веселий та приділяє Кораліні більше уваги, аніж це робить справжній

тато дівчинки.

Міс Примула та міс Форсібілла — колишні акторки-лицедійки, що живуть у квартирі,

що знаходиться під помешканням Кораліни. Повороживши на чайному листі,вони

довідалися, що на Кораліну чекає велика небезпека. Прагнучи захистити дівчинку від

напастей,вони дарують спеціальний просвердлений камінчик — амулет В іншому світі

вони представлені молодими акторками, що виступають на сцені.

Містер Бобо — схибнутий стариган із великими вусами, що живе на горищі,що

над помешканням Кораліни. «Нащадок циркової родини.Він чи румун, чи словенець,

чи то лівонець — котрась із цих країн»>.Займається тренуванням мишачого цирку.

Три постаті привидів — троє дітей, що стали жертвами іншої матері,яка викрала

їхні душі і покинула скніти у задзеркаленій комірчині

Літературний аналіз

Повість «Кораліна» за своєю структурою нагадує чарівну казку. Книга містить цілий ряд літературних прийомів притаманних класичним казкам: наявність архетипів (протагоніста, антагоніста, та допоміжних персонажів) сюжетні мотиви (добро проти зла) та традиційний для казок розвиток сюжету (подорож, здобуття чарівного предмета, наявність випробувань тощо).
  У своєму аналізі книги Ґеймана, багато літературознавці зазначили наявність багатьох елементів схожих та запозичених з різних класичних дитячих книг. Одним з найчастіше згадуваних авторів, чиї книжки порівнюють з «Кораліною» Ґеймана є Роальд Дал; як, наприклад, зазначає літературознавець Луїс Елліс-Беррет наприкінці свого огляду «Кораліни», такі книжки Даля як «Матильда» чи «Дурбелики» чудово підходять для порівняльного аналізу з текстом «Кораліни». Як вважає літкритик Керол Ґодфрі, «Кораліна» є в певному сенсі переінакшенням класичної книги Клайва Стейплз Льюїса «Лев, Біла Відьма та шафа» з серії «Хроніки Нарнії», оскільки в обох книгах є ряд схожостей що роблять їх подібними: «інша» матір схожа на «білу» відьму, Аслан схожий на Кота, портал між «справжнім» та «казковим» світами в Кораліні подібний до тотожного порталу в Нарнії тощо. За твердженням літкритика Марії Ніколаєвої, Кораліна Ґеймана є прямою відповіддю на «Алісу в Дивокраї» Льюїса Керрола; за словами Ніколаєвої, тут, як й у світі Аліси, так само присутні різноманітні «двері, ключі, люстерка, привабливі сади, понурі переходи та фантасмагоричні істоти», але на відміну від Аліси, яка врешті все ж безтурботно прокидається від свого кошмару, Кораліну її кошмари переслідують навіть наяву у нашому «справжньому» світі.На думку ж літкритика Клої Баклі, «Інша» матір багато в чому є переінакшенням матері з вікторіанського роману Люсі Кліффорд «Нова матір».^] Паралель Баклі між персонажами матері Кліффорд-Ґейман є більш переконливою, беручи до уваги те, що у своєму особистому блозі на neilgaiman.com у 2002, а згодом і в інтерв'ю різним канадським виданням під час промо-туру однойменного фільму у 2009, Ґейман сам зізнався, що саме «Нова матір» стала найбільшим натхненням для написання «Кораліни».
Окрім схожості з іншими визнаними казками, у книзі також піднято кілька дуже важливих для підлітків тем. Зокрема, книга є класичною розповіддю про дорослішання та формування ідентичності протагоніста, так званий «Bildungsroman».Крім того книга також є важливою в контексті гендерних прав, оскільки є класичним прикладом історії «становлення жіночої героїні».

Домашнє завдання.
1) опрацювати матеріали уроку;
2) підготуватись до контрольної роботи.




07 травня 2020р.

Паоло Коельйо "Алхімік". Ознаки роману-притчі. Пошуки сенсу буття. Система образів. 

Словникова робота

Притча — невелика повчальна алегорична оповідь, у якій опосередковано, приховано (підтекстово) присутня мораль. Притча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, що має на меті викласти духовні чи моральні істини. Основою цього жанру є алегорія; головним завданням — моральне або релігійне повчання. Цей жанр поширений у Євангелії, оскільки в алегоричній формі виражає духовні настанови (притчі соломонові).

Роман-притча — великий епічний твір із повчальною ідеєю морально-етичного плану «Алхімік» — твір постмодернізму, тому йому притаманна мутація жанрів, часу, іноді й простору. У творі є елементи оповідання, пригодницького роману, мемуарів, алхімічних і філософських трактатів, біблійних текстів, нарису, міфу, але літературознавці визначили його як роман-притчу.

Алхімія - донауковий напрям у розвитку хімії, що виник у Єгипті у IV-III ст. до н. е., головною метою якого було здобуття філософського каменядля перетворення неблагородних металів на золото та срібло й отримання еліксиру довголіття.

        Роман «Алхімік» Коельйо написав 1988 р . після паломництва до Сантьяґо де Компостела. Випадкова зустріч в Амстердамі привела письменника до католицького ордену RAM, створеного ще 1492 р. Тут Коельйо почав розуміти мову знаків і передбачень, що траплялися на людському шляху. Відповідно до ритуалу шляху орден спрямував його у паломницьку подорож Здолавши 80 км легендарною стежкою прочан, Коельйо описав цю подорож у першій книзі — «Паломництво» (1987). За нею з’‎явився «Алхімік»: «Уся моя книжка заснована на стародавній перській легенді, яку написав у Римі». Свого часу цю легенду використав Хорхе Луїс Борхес, аргентинський письменник, як сюжет для одного зі своїх оповідань.

Описуючи шлях головного героя і його духовне збагачення на цьому шляху, Коельйо застосував символічну мову, яка допомогла змалювати людину, її життя й її мрії. «Провідна думка моєї книги «Алхімік» — у фразі, яку, звернувшись до пастуха Сантьяґо, вимовив цар Мельхіседек: «Коли ти чого-небудь забажаєш дуже сильно, увесь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього»».

Назва роману досить проста і водночас незвичайна.

«Алхімік» П. Коельйо — це твір про пошуки й віднайдення істини. В образі Алхіміка втілено образ людини, яка знайшла свій шлях у житті.

Книжка Коельйо адресована людям, які шукають сенс свого існування. Письменник стверджує, що у кожної людини є свій шлях у житті, але не всім вистачає мужності ним пройти.

Критики вважають, що успіх цього твору пояснюється його філософічністю і водночас простотою та поетичністю «Алхіміка» поставили в один ряд з такими світовими бестселерами, як «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері, «Джонатан Лівінґстон, мартин» Річарда Баха.

Сантьяґо завдячує Всевишньому за Віру у свою стезю, за зустріч з Мельхіседеком, із продавцем порцеляни, із Англійцем, із Алхіміком і, головне,— з жінкою пустелі, яка змусила його повірити, що кохання ніколи не відокремить людину від її шляху. Твір Коельйо розкриває життєву філософію автора, філософію, яку він відкривав для себе упродовж багатьох років. І потрібно визнати — цікаву і незвичайну. З нею можна погодитися, або погодитися частково, або ж зовсім не погодитися Але відкинути її не можна.

Система образів

Сантьяґо — вівчар. Отару він придбав завдяки гаманцю з трьома старовинними золотими, який батько знайшов у полі. Сантьяґо — іще юнак, майже дитина. До 16 років він навчався у семінарії: “Не розумію, як вдалося мені знайти Бога в семінарії. Це була спроба пізнання Бога та пильного дослідження людських гріхів”. Сантьяґо мав одну мрію — мандрувати. Мандри та пригоди Сантьяґо асоціюються із “Одіссеєю” Гомера. як Одіссей, вівчар долає своє магічне коло, упорядковує схему власного життя, знаходить скарби саме там, звідки розпочалася його подорож — у занедбаній напівзруйнованій церкві. Сантьяґо завдячує Всевишньому за Віру в Свою Стезю, за зустріч з Мельхіседеком, із продавцем порцеляни, з Англійцем, з Алхіміком і, головне,— з жінкою пустелі, яка змусила його повірити, що кохання ніколи не відокремить людину від її шляху. 

Образ Сантьяґо — літературний колаж: він з усіх усюд. Ім’я та характер герой “позичив” у старого рибалки Ернеста Гемінґвея (“Старий і море”). Як Жульєн Сорель (“Червоне і чорне” Стендаля), він навчався в семінарії, але прагнення пізнати світ перемогло тяжіння до Бога. Три старовинних золотих допомогли Сантьяґо розпочати свій шлях (асоціація з трьома золотими волосинами із “Крихітки Цахеса...” Е. Т. А. Гофмана). “Тисяча й одна ніч” — основа повісті про мандри вівчаря, про що Коельйо сам нагадав у книзі “Заїр”.

Сантьяґо — вівчар, пастух. Цей образ часто зустрічаємо в Біблії: це і Авель, і Авраам, і Мойсей, і цар Давид. В індійській традиції покровителем вівчарів був Крішна, у грецькій — Аполлон, Геліос і Паріс. Божественними покровителями пастухів були Пан і Дафніс. Уважали, що вівчар через них пов’язаний із небом (Богом), а через овець — із тваринним і рослинним світом (навіть розуміє їхню мову), тому до пастуха зверталися за порадою, за ліками-травами, за прогнозом на врожай. через відстороненість від громади та постійні мандри на вівчаря часто дивилися як на характерника, чаклуна. Варто пам’ятати також про давню іудейську традицію: Бог — пастир, Земля — пасовисько, а люди — вівці, яких доглядає й охороняє Господь. Тому можна прирівняти пастуха Сантьяґо до “божественної дитини”, “героїчної дитини”, до медіатора, що з’єднує Небо, Землю, людей і Бога, до універсального образу-архетипу.

Багато дослідників зауважують, що образ Сантьяґо нагадує образ маленького принца Антуана де Сент-Екзюпері. 

Фатіма — незаміжня дівчина, уперше побачивши яку, Сантьяґо зрозумів, що це його доля. Вона вказала, де живе АЛХІМІК. Наступного дня Сантьяґо чекав на неї біля колодязя і, коли вона прийшла, одразу запропонував Фатімі одружитися. Вони зустрічалися біля колодязя впродовж місяця, він їй про все розповів. Вирушаючи з Алхіміком на пошуки пірамід, уночі хлопець прийшов до Фатіми, і та пообіцяла чекати його. Образ дівчини для Сантьяґо був дороговказом у житті, оскільки думки про неї надавали йому впевненості та сил на шляху до мети: він знав, що є людина, яка чекає на нього. Знайшовши зрештою скарб, він був щасливий і готовий повернутися до Фатіми.

 Мельхіседек — це архетип (за К. Ґ. Юнґом) Духа в образі старого мудреця. Він з’являється у книзі немов маг (Мельхіседек уже прочитав саме ту книгу, що її Сантьяґо виміняв у місцевого священика й щойно розпочав читати; він цар і правитель дивного Салима; він звідусіль; він читає думки та історію життя вівчаря, мов книгу; старий промовляє до Сантьяґо притчами й повчальними історіями; він з’явився у слушний час, щоб допомогти хлопцеві йти за своєю Долею й ані на крок не відступати від мети).

Мельхіседек зізнається, що з’являється лише тоді, коли обранець Долі вже готовий впасти у розпач: “Причому можу з’явитися і в іншому вигляді. Іноді у вигляді правильного рішення, іноді у вигляді вдалої думки. Іноді, у переламний момент, підказую вихід зі скрутного становища...”. Архетип Духа постає тільки тоді, коли сама людина (Сантьяґо) неспроможна впоратися власними зусиллями: “Архетип компенсує такий стан духовного ґанджу, заповнюючи цю прогалину змістом”.

За міфологічним словником, Мельхіседек (у перекладі з давньоєвр. — цар справедливості) — у легендах іудаїзму й раннього християнства сучасник Авраама, цар Салима (майбутнього Єрусалима), священнослужитель. Біблійна традиція ототожнює його з Яхве (утаємничене ім’я Бога). Ім’я Мельхіседека кілька разів згадано в Біблії, талмудичних трактатах, священних кумранських текстах. як ідеальне явище царського й першосвященницького позитиву Мельхіседек — прототип месії, подоба Ісуса Христа, небожитель. “Мельхіседек... по-перше, за означенням імені — цар правди, а потім і цар Салима, тобто цар світу; без батька, без матері, без родоводу; той, хто не має ані початку днів, ані кінця життя, уподібнюючись Сину Божому, перебуває священиком назавжди. Бачите, який великий той, котрому і Авраам патріарх дав десятину із найкращої здобичі своєї”,— написано у Посланні до євреїв Нового Заповіту.

Алхімік також з’явився тоді й там, де герой перебуває у “безнадійній та ризикованій ситуації, із якої його може вивільнити лише... щасливий випадок”. Саме Алхімік підбадьорив Сантьяґо, коли хлопець перебував на роздоріжжі. На що очікувати: чи завтра справдиться його видіння про вояків, які захоплюють оазис, чи він залишиться без голови? Саме Алхімік веде героя крізь пустелю далі до пірамід, саме Алхімік навчив юнака розуміти, що “Душа Бога — його власна душа” й він здатний творити дива. Алхімік — це той самий Мельхіседек, той самий архетип Духа в образі старого мудреця, мага, учителя. Він лише трохи змінив зовнішній вигляд, а спосіб життя — той самий: за чутками, йому понад 200 років, мешкає в пустелі Сахарі в оазі Ель-Фаюм, але й тут він людина-легенда (“навіть ватажки племен не можуть побачити його, коли забажають. Вони зустрічаються, коли цього хоче він”), яка “володіє всіма таємницями світу”, “розмовляє із джинами”, “лікує всі хвороби” тощо.

Домашнє завдання: 

• прочитати повість Ніла Геймана "Кораліна"

28 квітня 2020р.

Моріс Метерлінк. Поняття про драму-феєрію. «Синій птах».
Історія створення. Сюжет. Композиція твору.
Образи-символи та персонажі п’єси.

«Синій птах» — одна з найвідоміших п’єс М. Метерлінка — належить до жанру феєрії. Ознаками цього жанру є химерно-казковий сюжет; фольклорні та міфологічні образи; умовність простору і часу; символістичність ситуацій і образів; ліризм; узагальнювальний зміст; наявність яскравих сценічних ефектів. П’єса «Синій птах» цілком відповідає законам цього жанру.

Експрес -урок професора Ольги Ніколенко. Моріс Метерлін "Синій птах".

Словникова робота.
Драма-феєрія — це п’єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.
Феєрія — театральна чи циркова вистава, побудована на фантастично-казковому сюжеті, у якій із метою вразити глядача використовують різноманітні сценічні ефекти.

Сюжетно-композиційні особливості драми-феєрії

В основі сюжету — казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха, який принесе здоров’я і щастя хворій дівчинці — онучці феї Берилюни.
Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає авторові змогу провести своїх героїв —дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля
— через багато випробувань, що допоможуть їм відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме:
за Синім птахом (символом щастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч.
Однак його потрібно побачити в реальному повсякденному житті — у батьківській любові,
у турботі про ближніх, милосерді та безкорисливості.

Образ Синього птаха багатозначний.
Він також символізує пошуки істини, пізнання таємниць природи.
Це споконвічне прагнення людства вимагає мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити раз і назавжди — вона нескінченна.
У такий спосіб фантастично-казковий сюжет, властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом.
Автор зображує блукання людської душі у Всесвіті, її зустріч з добром і злом у пошуках істини та гармонії.

Реальне і фантастичне у казці

Образи п’єси. У сюжеті п’єси переплітаються два пласти — реальний і фантастичний.
Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не убогій хатині, час, коли відбувається дія — ніч напередодні Різдва.
Різдвяний мотив — чекання чуда і народження людини — так само дістає реального втілення.

Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі.

Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона — моя».
Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і безкорисливо її віддати.

Милосердя і любов до ближнього — умова цього дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес.
Їхню казковість підкреслено традиційними характерами й описом костюмів.
Однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси.
Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям.
Кішка — втілення зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю вона охороняє таємниці Буття.

Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини».

У такій алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці Буття,

і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з нею.

Композиція драми-феєрії

Підпорядкована розкриттю її філософського змісту.
П’єса поділяється на п’ять дій, дванадцять картин, що є досить самостійними епізодами.
Ці картини об’єднані авторською ідеєю і наскрізними персонажами, відбивають етапи духовного розвитку дітей — майбутнього людства.
Зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль.
Так, у Країні Спогадів (дія II, картина 3) серед померлих родичів вони усвідомлюють благородну потребу поважати пам’ять предків.
У садах Блаженств (дія IV, картина 9) діти дізнаються про різні цінності в людському житті.
Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості —
це «гладкі земні Блаженства» (бути багатим, віддаватися лінощам, надмірностям у їжі й питві, багато спати, бути пихатим і т. ін.).
Їм протистоять інші Блаженства (тобто цінності).
Порівняно з першими вони непомітні і навіть сірого кольору (наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженство чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового Вогнища,
Блаженство милуватися красою природи і — найголовніше — відчувати Материнську любов сповнюють життя людей високим змістом і духовністю.
Зустріч дітей із Материнською любов’ю є психологічною кульмінацією п’єси.
Таким чином, в алегоричних і символічних образах п’єси стверджуються моральні цінності:

• перевага добра над злом,
• духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком.
• ці істини відкриваються дітям і створюють духовний світ Тільтіля і Мітіль.

Умовність простору і часу

Царство Майбутнього — заключний етап у подорожі дітей.
Його головна дійова особа — Час — бородатий старий з косою і пісочним годинником.
Зовнішність персонажа, його характер і функція традиційні — він невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь, строго дотримує порядку.
У такий спосіб автор стверджує думку про покірність людини часу і долі, але поряд із цим він
переконаний у високому покликанні людей: «на землю голіруч не пускать».
Час у феєрії подано не тільки в алегоричному образі, але й в інших проявах: у його конкретному прояві (дія п’єси — вечір напередодні Різдва, одна ніч — час сну); у властивому жанру умовному вимірі.
Цей потік часу долає межі життєвого досвіду дітей.
Так, подорож за Синім птахом відбувається уві сні.
Час сну і сновидіння не збігається.
Наприкінці п’єси на це вказано: минула і «тільки одна ніч», і цілий рік.
Драму-феєрію М. Метерлінка можна порівняти з п’єсами Лесі Українки («Лісова пісня»),
яка також зверталась до цього жанру.

Домашнє завдання.

Дати письмово відповіді на запитання:
1. Які таємниці пізнали Тільтіль і Мітіль за час мандрів?
2. Які сучасні проблеми ви пізнаєте під час знайомства з п'єсою?

Тема. Артур Рембо "Голосівки", "Моя циганерія"

 Етапи творчості А. Рембо

I період (до 1871 р.) — вплив авторитетів, захоплення ідеями Комуни. Поезія, на думку поета, має стати пророчицею і ясновидицею, а поет — Прометеєм.

II період (поч. 1871-го — поч. 1872 р.) — поезія набуває трагічного звучання. У цей період з’являється вірш «П’яний корабель» та сонет «Голосівки».

III період (1872-1873) — народження незвичайної форми віршів. Розрив з П. Верленом, самотність.

XLII. ГОЛОСІВКИ

А чорне, біле Е, червоне І, зелене
У, синє О,— про вас я нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп'яніле каяття або нестримний гнів;

У — жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —
Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.

Переклав Григорій Кочур

XLII. ГОЛОСНІ

"А" — чорний, білий — "Е", червоний— "І", зелений —

"У", синій — "О". Колись я ваші таємниці

Розкрию, голосні: "А" — чорні шнуровиці

Мухви, що над гниллям здійняла гул страшенний;

"Е" — білина парів, наметів, дрож яглиці,

Шпилі льодовиків, безбарвні суверени;

"І" — пурпур, гарних губ нестримний сміх шалений,

Що повен каяття чи гніву, слід кровиці;

"У" — жмури, хлюпання божественне затоки,

Супокій череди на луках, зморщок спокій,

Поритих на чолі в усидливих людей;

"О" — голосна Сурма, що дивний свист колише,

Світів і Янголів ширяння серед тиші.

— Омега, блиск Його фіалкових очей!

Переклав Всеволод Ткаченко

У сонеті «Голосівки» А. Рембо пропонує новий принцип формування образу, що будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. Як і більшість віршів митця, «Голосівки» мають безліч трактувань. Наприклад, одне з них пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття: від темряви (чорний колір А) до світла (білий колір Е) через бурхливі пристрасті (червоний колір І) до мудрості (зелений колір У) і пізнання таємниці Всесвіту (синій колір О). Важливу роль у «Голосівках» відіграє принцип контрастності: чорне — біле, смерть — життя, потворне — прекрасне, швидкоплинне — випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно містить тезу, антитезу та їхній синтез, тобто в самій його будові закладена суперечність; і це дозволяє вважати «Голосівки» зразком символістського пошуку відповідностей між різними началами життя, взірцем панорамної картини Всесвіту. Інше трактування співзвучне фразеологізму «від альфи до омеги» (від початку до кінця).

МОЯ ЦИГАНЕРІЯ

Руками по кишенях обмацуючи діри
і ліктями світивши, я фертиком ішов.
Бо з Неба сяла Муза! Її я ленник вірний,
ото собі розкішну вигадував любов!
Штани нінащо стерті? Та по коліна море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.
Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
а під Чумацьким Возом — банкети дарові.
Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію.
Роса на мене впала — а я собі хмелію,
бо вересневий вечір — немов вино густе.
І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри — тіні (їх к?паю, як м'ячик).
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!

Переклад В. Стуса

У вірші «Моя циганерія» А. Рембо змалював поетичний спосіб свого життя. Сміливий і безвідповідальний юнак, геній і «фертик», якому «по коліно море», із дірками в кишенях (тобто без грошей), а в голові «лиш рими», мандрує без мети. Голод і холод його не бентежать, у нього є найвище для поета щастя — хмеліти від «вересневого вечора» і «капарити вірші, згорнувшись у калачик». Його найбільша любов — Муза, якої він і раб, і володар.

А.Рембо. Аналіз віршів (авт. Химинець А.А.)

Джерело: Інтернет

Домашнє завдання (до 31.03.)

• прочитати вірші А. Рембо "Голосівки", "Моя циганерія";
• робота з підручником: с. 216-231;
• робота у зошитах: біографія А.Рембо;
• відповіді на запитання №15-22 ( усно ).

Домашнє завдання (до 07.04.)

Підготуватись до контрольної роботи за творчістю Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо

Тема. Поль Верлен "Поетичне Мистецтво", "Осіння пісня"

Експрес-урок. Поль Верлен.
Поль Верлен. Допомога учню і вчителю (авт. Химинець А.А.)

Джерело: Інтернет

Домашнє завдання (на 17.03):

• прочитати вірші П. Верлена "Поетичне мистецтво", "Осіння пісня";
• робота з підручником : с. 208-211;
• усно відповідати на запитання №8,10,11.12 (с.214)